Іран в Парфянський час — це період в історії Ірану, коли на цій території протягом 247 років існувала Парфія, держава, що охоплювала території сучасного Ірану, Іраку, Туркменістану та Афганістану.
Парфійська імперія була заснована Мітридатом I, який відокремився від Селевкідської імперії. З часом Парфія стала однією з найбільших держав світу. Парфійська імперія контролювала території від Індії до Сирії.
Під час Парфійської імперії суспільство було організовано на основі станової системи. Управління державою здійснювалося монархом та його аристократичним класом. Релігія грало важливу роль у житті Парфії, а основними богами були Мітра та Анагранда.
У Ірані Парфійський період відіграв важливу роль у розвитку культури та мистецтва. Спадщина Парфійської культури зберігається у багатьох музеях та археологічних пам’ятках Ірану.
У підсумку, Парфійський період є важливим етапом в історії Ірану. Спадщина Парфійської культури і релігії залишається видимою до цього дня. Вивчення Парфії має важливе значення для збереження та розуміння історії та культури Ірану.
Історичний контекст Парфії
Перед тим, як розглядати Парфію як окрему державу, важливо розуміти історичний контекст, в якому вона з’явилася. Парфійська імперія з’явилася на теренах Ірану під час періоду, коли в Передній Азії панувала сильна грецька держава – Селевкідська імперія.
Після смерті Александра Македонського в 323 році до н.е., його імперія розпалася на декілька держав, зокрема Селевкідську імперію, яка охоплювала території від Сирії до Бактрії (сучасний Афганістан).
За часів Селевкідської імперії території Ірану були підкорені і грецька культура та мова стали поширюватись на цих територіях. Проте, з часом, на тлі соціально-політичної нестабільності, що панувала в імперії, на цих теренах з’явилась Парфія.
Парфійська імперія заснована Мітридатом I в 247 році до н.е. на півночі сучасного Ірану. Після різних військових кампаній Парфійська імперія зуміла охопити території від сучасної Іранської височини до західного Афганістану.
Парфійська імперія мала свою столицю в Нісібісі (сучасна Туреччина) та здійснювала контроль над торговими шляхами, які проходили через території, що контролювала імперія.
Відносини з Римською імперією
Відносини між Парфійською імперією та Римською імперією можна охарактеризувати як складні та напружені. Зв’язки між цими двома державами зазнали значних коливань протягом історії Передньої Азії.
Парфійська імперія та Римська імперія вели низку війн між собою, кожна з яких намагалась здобути перевагу в регіоні. Зокрема, у 53-і році до н.е. Парфійці перемогли римського генерала Красса та його армію у битві при Каррхах. Також, у 116 році н.е. Парфійці під керівництвом Шапура I здійснили успішний наступ на Римську імперію та захопили значну частину Месопотамії.
Проте, на противагу війнам, між цими державами також були періоди мирних відносин. Наприклад, у 20-і роки нашої ери Август, імператор Римської імперії, уклав мирний договір з Парфійською імперією, який діяв протягом багатьох років.
Крім того, відносини між Парфією та Римом були визначені не тільки війнами та миром, а й торгівлею та культурними відносинами. Обидві держави здійснювали торгівлю між собою, обмінюючися товарами та культурними знаннями. Наприклад, грецька мистецька та філософська традиції
Соціальна структура
Соціальна структура Парфії була дуже складною та різноманітною. На вершині стояли царі-парфіяни, які були безпосередніми нащадками Ахеменідської династії. Під ними були шляхетні роди, які контролювали різні регіони і володіли великими земельними володіннями. Далі були купці та ремісники, а на найнижчому рівні були звичайні селяни та раби.
Культура Парфії була відома своєю розвиненістю та різноманітністю. Парфійці були відомі своєю мистецькою майстерністю та виготовленням різноманітних виробів з золота, срібла та каменів. Крім того, у Парфії були розвинені мистецтво скульптури та живопису.
Релігія Парфії була синкретичною, тобто поєднувала елементи різних релігійних вірувань. Основною релігією була зороастризм, проте у країні існували також інші релігійні культури, зокрема вірування месопотамських народів.
У Парфії були розвинені системи освіти, зокрема вища освіта, де викладалися такі дисципліни, як філософія, математика, медицина та історія. Найвідомішим університетом Парфії був Нісібіс, де вчилися студенти з усієї держави та з інших регіонів.
У Парфії діяла мова парфіянська, яка була основною мовою держави та використовувалася для офіційних документів та спілкування урядовців. Окрім того, у країні існували інші мови, зокрема грецька, арамейська та інші мови народів, що проживали в Парфії.
У Парфії існувала власна література, яка складалася переважно з релігійних та історичних творів. До найвідоміших творів належать “Книга Кінга”, “Книга Ардавірафа” та “Книга Тохме-Гаварманда”, які відображають релігійні вірування та історію Парфії.
Архітектура Парфії була різноманітною та складною. Найвідомішими спорудами були палац комплексу Ніса, який був найбільшим палацом світу на той час, а також місто-фортеця Гнездо Орела.
Узагалі, Парфійська імперія була розвиненою та культурною державою, яка залишила значний вплив на історію Ірану та всієї Центральної Азії.
Політика Ірану в Парфянський період
У Парфійський період Іран зберіг свою незалежність від Римської імперії та інших сусідніх держав. Парфійці зуміли зберегти незалежність завдяки своїй військовій могутності та вмінню укладати міжнародні договори.
Парфійська імперія була активним учасником міжнародних відносин, зокрема з Римською імперією, Китаєм, Індією та іншими країнами. Парфійці зберігали добрі відносини з Римом, ведучи торгівлю та підписуючи договори про союз та мир.
У внутрішній політиці Парфійська імперія була феодальною державою з централізованою владою. Влада належала великим шахам та їхнім прибічникам. Однак, уряд був релігійно-національно орієнтований та дотримувався певних традицій та звичаїв.
Узагалі, Парфійський період був успішним для Ірану в політичному відношенні, оскільки країна зберігла свою незалежність та змогла збільшити свої території та вплив на міжнародні відносини.
Сліди Парфійської культури в Ірані
Парфійський період став важливим етапом в історії Ірану та зберіг низку слідів своєї культури. Одним з найвідоміших спадщин Парфійської імперії є будівництво палаців, храмів та міст.
Один з найвідоміших палаців Парфійської імперії – “Такт-е-Джамшід” (Трон Соломона) – розташований в центрі Ірану і досі вважається визначним пам’ятником архітектури. Його величний вигляд і монументальність приковують увагу туристів з усього світу.
Ще одним визначним пам’ятником Парфійської культури є гірське місто Бішапур, яке заснував в 266 році від н.е. Шапур I. Місто відоме своїми кам’яними рельєфами, які зображують життя та культуру Парфійської імперії.
Парфійці також внесли свій внесок у розвиток мистецтва Ірану, зокрема у виробництво кераміки, килимів, прикрас та інших виробів ручної роботи. Багато з цих традицій збереглися й досі використовуються в іранському народному мистецтві.
Таким чином, Парфійська імперія здійснила великий вплив на культуру та архітектуру Ірану, завдяки чому до наших днів збереглися визначні пам’ятки історії та мистецтва.
Висновки
Парфійський період в історії Ірану був дуже важливим етапом, який відіграв значну роль у формуванні політичних та культурних традицій країни. Експансія Парфійської імперії сприяла створенню значної території, яка охоплювала значну частину Середньої Азії та Близького Сходу.
Парфійці стали одним з перших народів, які почали займатися міжнародною торгівлею та збагачуватися завдяки нею. Вони створили власну культуру, мистецтво та архітектуру, що має великий історичний і культурний вплив на Іран та сусідні країни.
Сліди Парфійської культури збереглися в Ірані й досі, що підтверджує велику роль цієї імперії у формуванні культурної спадщини країни. Важливі внески Парфійської імперії у сферу архітектури, мистецтва та релігії додали нові риси до культурної картини Ірану.
Дослідження Парфійської імперії має велике значення для сучасного Ірану, оскільки воно допомагає зрозуміти, які чинники вплинули на формування сучасної іранської культури та національної ідентичності. Ці знання можуть також допомогти Ірану зберегти й удосконалити свою культурну спадщину для наступних поколінь.
